Формула душі - Grafologia

 Цілком природно, що із зародженням життя кожна адекватна людина(що абсолютно зрозуміло) бажала б мати за друзів(або, як мінімум, не ворогів) всіх оточуючих її людей. Але, попри такі цілком очевидні бажання,  людині від зародження життя і до наших днів доводилося виготовляти знаряддя оборони(чи знищення), щоб тримати на певній дистанції свого ближнього, тому що в її спілкуванні з деякими категоріями осіб незрозуміло звідки появляється роздратованість, злоба, агресія. Причому вдосконалення параметрів  зброї передбачало збільшення дистанції(праща, лук, мушкет і т.д.).

  Очевидно,  що різні відносини між людьми, які знаходяться в одних і тих же соціальних умовах,  обумовлені об’єктивними властивостями або психологічними структурами контактуючих людей,  тому суворою потребою виживання серед собі подібних (особливо для індивідів, які не мали зброї чи з внутрішніх мотивацій не бажали вбивати собі подібних) стала необхідність орієнтуватися в мотивах поведінки і властивостях їх характеру, без чого ні древня, ні сучасна людина просто не могла б існувати. Тобто, психологічне пізнання настільки  ж древнє, як сама людина. Піонером у  царині професійного вивчення особи став відомий австрійський психіатр і психоаналітик З.  Фрейд. Вихідним базовим пунктом його досліджень стала  ідея, що людську психіку аналізувати можна і потрібно. Він був переконаний, що органом психіки являється мозок, в психіки є структура ( до Фрейда психіка людини асоціювалася тільки зі свідомістю) і показав її різні рівні, психічні процеси існують в нерозривному зв’язку з фізіологічними,   що світ матеріальних предметів існує   незалежно від людської свідомості і наші знання про  нього починаються із збудження органів чуття. Учень і соратник З. Фрейда, Карл Юнг, швейцарський учений, психіатр та психотерапевт в процесі роботи систематизував свої спостереження і прийшов до висновку, що між людьми існують стійкі психологічні відмінності, а саме  відмінності в сприйнятті дійсності. По суті, теорія Юнга - це вдосконалення моделі Фрейда "ego - super-ego - id".

  Для опису спостережень К. Юнг ввів нові поняття, які лягли в основу типології і дозволили застосовувати аналітичні методи до вивчення психіки. Юнг стверджував, що кожна людина орієнтована на сприйняття  або зовнішніх сторін життя (увага  переважно направлена на об'єкти зовнішнього світу), або внутрішніх (увага переважно направлена на суб'єкт). Такі способи усвідомлення світу, себе і свого зв’язку з світом він назвав установками людської психіки і визначив їх як екстраверсію і інтроверсію:

  Дальше було введено поняття психологічних функцій. Досвід роботи з пацієнтами дав йому підстави  стверджувати, що одні люди краще оперують з логічною інформацією (міркування, докази), а інші – з емоціональною (відношення людей, їх почуття). Одні володіють більш розвиненою інтуїцією (передчуття, сприйняття в цілому, інстинктивне схоплювання інформації), інші – більш розвинутими відчуттями (сприйняття зовнішніх і внутрішніх подразників). Юнг виділив на цій основі чотири базові функції: мислення, почуття, інтуїцію, відчуття .

   Використовуючи введені поняття, Юнг побудував типологію. Для цього кожна з чотирьох психологічних функцій розглядалася в двох установках: як в екстравертній, так і в інтровертній, що в підсумку дало 8 психологічних типів.

   В західній півкулі ідеї К. Юнга в широкі маси трудящих несла його учениця Кетрін Бріггс, яка відвідувала його лекції в Швейцарії. Вона зайнялася пропагандою ідей Юнга і зацікавила цим свою дочку Ізабель Бріггс Майерс і настільки, що остання на протязі  сорока років  роз’яснювала та розповсюджувала теорію Юнга, а також внесла деякі вдосконалення в цю теорію. Допрацьована нею типологія отримала в США та в країнах Європи назву, як вже раніше згадувалося, «Теорії типу особи» (Type Theory) або «Типознавство» (Type Watching). І. Бріггс Майєрс і К. Бріггс для описання типів особи зробили новий крок в порівнянні з теорією Юнга. Як відомо, Юнг описав функції відчуття - інтуїція та мислення – почуття як попарно альтернативні і незалежні. Незалежність функцій наводить на думку про те, що кожна функція з одної пари може сполучатися з кожною функцією з другої пари. Ця думка малася на увазі Юнгом в контексті, але не була відображена в побудові типів. Попарне поєднання функцій приводить до подвоєння  кількості типів в порівнянні з юнгівською типологією.

 В колишньому Радянському Союзі питаннями психології особливо не «заморочувалися», бо навіщо підбирати по психологічних параметрах людину на певну посаду, якщо під чуйним керівництвом партії люба кухарка зможе керувати не лише примітивним закладом громадського харчування, а й великою державою. На щастя, існуюча тоді  "залізна завіса" робила недоступною західну літературу для вчених в СРСР, тому знайшовся «чудак» який відкрив свій «типологічний велосипед», причому в значно кращому варіанті, ніж західний. Ним виявилася литовський вчений, педагог і економіст Аушра Аугустинавічюте, яка створила нову науку — соціоніку. Перші результати в розробці соціонічної типології  були прокоментовані автором як " типологія К.  Юнга, вдосконалена з  використанням теорії інформаційного метаболізму А. Кемпінського". Інша назва нової науки теорія типів інформаційного метаболізму.

 Суть теорії інформаційного метаболізму (ІМ) польського психіатра А. Кемпінського полягає в тому, що "зовнішні інформаційні сигнали, які приймаються психікою, подібні їжі, яку для процесу енергетичного метаболізму (ЕМ) отримує організм, тобто ... як їжа, необхідна для ЕМ організму, так і інформаційні сигнали - для ІМ психіки",- пояснює А. Аугустинавічюте.

   У відповідності з теорією інформаційного метаболізму прийом і передача інформаційних сигналів обумовлені утворенням енергетичних імпульсів в системі, яка ці сигнали приймає. Потік інформації, який поступає до людини, розщеплюється психікою на окремі складові. За прийом і обробку кожної з цих складових відповідає певний канал, який тільки їй відповідає.   На думку розробника соціоніки  механізм селекції сигналів, які сприймаються психікою, утворений з восьми елементів - юнгівських функцій. Таким чином, система юнгівських, функцій працює як система фільтрів при сприйнятті людиною інформації про світ. Домінуючі юнгівські функції забезпечують обробку значно більшого об’єму інформації, ніж слабкі.  А. Аугустинавичюте при розробці соціонічної типології опиралася на базис Юнга,модернізуючи назви кожної пари ознак з базису.

 Установки екстраверсія - інтроверсія була введена в класичному юнгівському розумінні - як установку людини на переважне сприйняття зовнішнього чи внутрішнього світу,  проте  використовувані Юнгом терміни "екстравертований" - "інтровертований" були замінені на нині розповсюджені екстраверт - інтроверт. Також були дещо змінені назви функцій. Так замість: мислення, почуття, інтуїція, відчуття появились логіка, етика, інтуїція, сенсорика. Смисл юнгівських понять при цьому залишився тим самим. І, наступним кроком, що цілком очевидно, був розгляд кожної з функцій в екстравертному та в інтровертному варіантах. В результаті отримано  шістнадцять типів особи.

    Щоб не склалося враження, що автор соціоніки автономно пройшла шлях Майєрс - Бріггс ,  доречно відмітити, що в системі Майєрс - Бріггс цей крок так і не був зроблений. Там введене спрощення: всі ознаки там рівноправні, поняття функцій не виділене, функції не розглянуті в екстравертному та інтровертному варіантах, як у Юнга. Все це природним чином вплинуло на глибину вивчення психологічних типів. Тому система Майєрс - Бріггс дала тільки описові портрети типів. Описи типів особи там виключно емпіричні, такі, що зібрали досвід багаторічних спостережень. Однак, для побудови функціональної теорії однієї тільки констатації типу недостатньо. Аушра Аугустинавічюте підійшла до вивчення психологічних типів з точки зору їх структури, тому соціоніка основана на міцній інформаційній базі – аналізі особливостей типу по моделях.

Крім того, творець соціоніки не обмежилася описом психологічних типів особи, а зробила наступний крок в розгляді процесів передачі та обробки інформації між людьми. Вона зробила передбачення, що існує не тільки структура особи, але й структура взаємин. Вона назвала її інтертипними відносинами (відносинами між типами особи).

  «Головною причиною, чому одна людина приємна, подобається, а інша — неприємна, являється те, якими саме словесними зворотами вона виражає свої думки, якою мімікою, жестами, інтонаціями ці слова супроводжує...» — пише Аугустинавічюте.

  Цілком природно, що психологічні функції у представників різних психологічних типів розвинуті в різному об’ємі. Є явно домінуючі, а є неминуче відстаючі. Люди з психологічними типами, що не підходять один одному, часто травмують один одного.

   Дослідниця прийшла до думки про те, що інформація одного й того ж сорту передається і сприймається одними і тими ж функціями партнерів по спілкуванню. Так, чітка, структурована, послідовна інформація передається і сприймається по каналу логіки, інформація з області почуттів — по каналу етики, з області передчуттів — по каналу інтуїції, а інформація по відчуттям — по каналу сенсорики.